Дума про братів Азовських: фрагменти та перегри до радіовистави − Микола БУДНИК

Радіовистава за поемою Ліни Костенко “Дума про братів Неазовських” була записана на початку 1990-х років. У ній використано перші студійні записи гри на бандурі і співу Миколи Будника – роль кобзаря та музичний супровід. Дума про братів Азовських звучить тут почастинно майже в повному обсязі.

Слухати на YouTube >>

Озвучено: Національна радіокомпанія України, програма “Театр перед мікрофоном”.
Ведучі: Ольга Лігус, Світлана Гудзь-Войтенко, Олена Ткаченко.
Ролі виконують: Василь Вовкун, Олег Зам’ятин, Микола Шкарабан, Микола Будник.

Радіовистава повністю:
тривалість 52:42, розмір файла 36,1 Мб.

mp3

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Фрагменти радіовистави – виконання Миколи Будника:
тривалість 16:57, розмір файла 31 Мб.

mp3

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.


 
Текст Думи про братів Азовських з вистави

(20:25 – 22:18)

Із города Азова невеликії тумани вставали,
Три брати рідненькії
Із тяжкої неволі утікали.

Да вже вони з-за городу вибігали,
Як сизії орли вилітали,
Коней у руки хватали,
А свого меншого брата, пішого-пішаницю,
На ясному сонці, на буйному вітрі покидали.

А менший брат, піший-пішаниця,
За кінними братами біжить-підбігає,
Та по сиреє коріння, білеє каміння
Ніжки свої козацькії побиває,
Кров’ю сліди заливає, піском рани засипає,
Да своїх братів рідненьких доганяє,
За стремена хватає,
До братів рече – слово промовляє.

Гей, брати мої рідненькі, голубоньки сивенькі,
Ой станьте ж ви, хоч хвилечную хвилечку постійте,
Да верстоньку-милю до городів християнських,
До отця-матусі підвезіть!
 

(22:22 – 23:40)

А старший брат теє зачуває,
До меншого брата словами промовляє:
Гей, брате наш менший!
Не можемо ми тебе на свої коні брати,
Вони у нас знедужені-потомлені,
То ми ні самі не втечемо, ні тебе не вивеземо.

А ще буде за нами турецькая погоня уганяти,
Буде нас сікти та рубать,
А ти ж будеш на спочинках
За ярами, байраками, горами перебувати,
Тебе ж погоня буде минати,
То ти ще перше нас у землі християнськії
До отця-матусі прибудеш!
 

(24:05 – 26:12)

Менший брат теє зачуває,
Білим лицем до сирої землі припадає,
До братів рече, слово промовля:
Гей, брати мої рідненькі, голубоньки сивенькі,
Да станьте ж ви, хоч хвилечную хвилечку постійте!

Ой шабельки з піхов виймайте,
Голову мені із пліч зрубайте,
Тіло моє юнацькеє білеє
В сирую землю поховайте,
Звірові-птиці на поталу не подайте!

Середульший брат теє зачуває,
До меншого брата словами промовляє:
Гей, брате наш менший,
То не можна такеє учиняти,
Братньою кров’ю шаблі обмивать,
Рука не воздойметься, серце не возміриться
Тебе рубать!
Та і душа гріха до конця світа не збудеться!

А старший брат на те не зважає,
Коня свого вороного нагайкою поганяє,
І од меншого брата, пішого-пішаниці, тікає.
 

(27:04 – 29:35)

То середульший брат милосердіє має –
Шабельку з піхов виймає,
Та верхи тереня рубає.
То ж для того він верхи тернія рубає,
Що моєму меншому братові признака –
Щоб міг він, бідний, знати,
Якими шляхами йому у землі християнські
До отця-матусі прибувати.

Як стали ж вони на муравськії шляхи приїжджати,
То не стали й того колючого тернія зрубати,
Да вже середульший брат
Зі свого молодецького плеча
Червоного жупана знима,
На клапті пориває, на шляху покладає,
Ой щоб міг, – каже в серці своїм, –
Мій менший брат
Признаки здаля забачати,
Шляхи на Україну пізнавать.
 

(35:02 – 38:32)

Менший брат степами пробігає,
Ніжки свої козацькії добиває(?),
Терням серце обкладає,
По червоних признаках шляхи на Україну пізнаває.
Да стали ж його три недолі доганяти:
Перше безвіддя, друге безхліб’я,
А третє – буйний вітер з ніг валяє
Його, бідного козака.

Як став же він на Савур-могилі одпочиночок мати,
Но вже на ноги не стане, на очі не гляне,
І голова на плач знемагає.
Ой стали до нього орли-чорнокрильці надлітати,
Та стали вовки-сіроманці надбігати,
В головках сідають, пильно в очі козацькії заглядають.

Як став же менший брат теє забачати,
Та до них словами промовляти:
Гей ви, вовки-сіроманці, та ви, орли-чорнокрильці,
Підождіте,
Нехай же моя душа козацькая з тілом розлучиться!
Тоді вже ви будете на мої кучері наступати,
Ясні зорі мої випивати!

Ой стала душа козацькая од тіла одлітати,
Стали орли-чорнокрильці яснії очі його випивати,
Стали вовки-сіроманці тіло козацькеє, молодецькеє
На часті рвати,
Ярами-байраками розношати.

Да тільки ж одна сивая зозуленька надлітала,
Жалібненько душі козацької кувала,
Тільки сивая зозуля надлітала,
Жалібно душі козацької кувала…
 

(39:16 – 39:47)

А слава не вмре, не поляже,
Однині до віку!
А слава не вмре, не поляже,
Однині до віку!
А слава не вмре, не поляже,
Однині до віку!
 

(49:41 – 50:05)

Дай же Боже мирові християнському,
Народові царському
І вам всім, головам слухавшим,
Од сьогодні всім на здравіє,
Щасливії літа до кінця віку.

Джерело: Аудіокнига.UA

 

10 лютого 2016   (оновлено 10.02.2016)   //   Категорії: Всі новини, Актуальне, ТЕКСТИ, АУДІО   Концепція: ,   Етнографічний реґіон: , ,     Інформатори:        
Навігація

Наступна публікація: