Видатний кобзар радянського часу Єгор Мовчан – пісня в супроводі академічної бандури. Запис, імовірно, 1960-х років. Записувач невідомий. Копія з архіву Костя Черемського.
Грає і співає Єгор МОВЧАН (mp3):
Веселіцькою, привіцькою
Жила собі чечіточка
Із своїм чечотом,
Із своїм стареньким
В своєму дому.
Жили вони тільки вдвох.
Породила чечіточка
Семеро діток,
Любих дівочок:
Явдосю, Федосю,
Катрусю, Марусю,
Варварину, Марину
Ще й Настусю –
Щонайменшую, щонайкращую,
Найпокорнішую, найлюбезнішую –
Сама лучча, сама краща
Настя Петровна.
Породивши, чечіточка згодувала,
Згодувавши, чечіточка заміж давала своїх дочок.
Наїхали до чечітки любої зяті.
Питалася чечіточка: відкіль ви, зяті?
З Харкова пан Яцько,
Із Лубені пан Грицько,
Із Києва пан Іван,
З Чернігова пан Роман,
З Стародуба пан Демид,
А з Полтави пан Давид,
А Самійло з Кракова приїхав.
Наїхали до чечітки любої свашки:
Саша, Паша і Маруся
Тоня, Пріся і Гапуся
І Варварина, люба дитина.
Сьома була шолудива,
Та й та кудись заблудила.
Посаджала чечіточка
Всіх поза столом,
Частувала чечіточка
Медом та вином.
Мед-вино попивали,
Горілкою похмелялись,
А пивом підправлялись.
Частуючи, чечіточка
Поздоровляла:
Поздоров, Господи,
Всіх зятей моїх,
І зятей, і тещей,
Всіх проєзжих людей!
Поздоров, Господи,
Всіх дочок моїх,
Щоб здорові були,
Так, як і я,
Чечітка стара!
Чечіточка своїх гостей
Почастувала
І пошанувала,
А почастувавши,
Дочок дарувала.
Явдосі шубку
А Федосі юпку,
Катрусі гуся
А Марусі порося,
Варварині спідницю
А Марині мазницю.
А Настусі – півня,
Та чубатого,
Волохатого,
Коготистого –
Галандського!
Чесні гості випивали,
Пісні весело співали,
А як з дому виїжджяли,
До себе стару чечітку
У гості прохали.
Прибудь до нас, наша мати!
Будем тебе шанувати,
Як ти нас шанувала!
Ой седи ти, мій чечоте,
Ой седи ти, старий чорте,
Дома на печі
Та щитай кирпичі,
А я піду в гості
До своїх зятей.
У зятів погуляю,
Своїх дочок одвідаю.
Первий день пішла чечітка в Харків,
До зятя Яцька.
А у зятя у Яцька й поживилася,
Як кішечка під віконцем:
Подивилась, подивилась,
Та з тим і пішла.
З Харкова до Лубені
Марширую другий день
До зятя Грицька.
А у зятя у Грицька
Здобулась товчка –
Так-таки товкнув,
Що аж потилицею двері відчинила –
З тим і пішла.
Із Лубені до Київа
Марширую третій день
До зятя Івана.
А у зятя у Івана погуляла –
Коло воріт повиляла-повиляла
Та з тим і пішла,
Не пустили і в двір.
Із Києва у Чернігів
Марширую четвертий день
До зятя Романа.
А у зятя у Романа погуляла –
Навкидя макогона скуштувала,
З тим і пішла.
З Чернігова в Стародуб
Марширую п’ятий день
До зятя Демида.
А у зятя у Демида погуляла –
Я ні хліба, ні води не куштувала – не дали,
Голодна пішла.
З Стародуба у Полтаву
Марширую шостий день
До зятя Давида.
А у зятя у Давида здобулася –
Із свинями із корита напилася!
Ото закусила!
Більш не просила.
Сіла віддихати –
Більш не прохати,
Хай буде так,
Наїлася всмак.
Хоч далеко забрела,
Так не голодна була –
Хоч гречаної полови,
Так наїлася вдоволі,
Аж шелестить –
Хай мене Бог простить!
Із Полтави до Кракова,
Та все мені однаково.
Марширую сьомий день
До зятя Самійла.
До найменшого,
До найкращого,
Найлюбішого,
Наймилішого –
Настусиного.
А у зятя у Самійла погуляла,
Свою дочку Настусю одвідала.
А у зятя у Самійла
Погуляла –
Тікаючи, руки-ноги
Поламала,
Спинка дубинки
Куштувала!
А найкраще вгостив –
Чуть живеньку пустив.
Як прилізла чечіточка
Рачки додому
До свого покою:
Геть, старий, з печі!
Попарю я плечі
На гарячім кирпичі,
На нетопленій печі –
Сім день як топили.
Бо в зятів здобулась,
В своїх милих напилась –
Більш не піду,
Вдруге не хочу,
Цур їм пек!
Нехай їм біс!
Не піду вже більш.
Бо вже зятьове пиво
Аж у п’яти уступило –
Хмільне та хороше було!
Бо вже зятьові книші
Налягли моїй душі,
Що нікуди й дихати!
Краще в сина під полом,
Ніж у зятя за столом!
Сім дочок мала –
Бодай не діждала!
Поздоров, Господи,
Старого мого,
І мене, стареньку,
Побіля його!
Всім на здоров’я,
На многая літа!
